Теорії

Теорія виникнення життя на Землі
(А.І. Опарін, Дж. Холдейн, С.Фокс та ін.)
Земля виникла абіогенним шляхом. Органічні речовини сформувалися з не-органічних під впливом фізичних чинників середовища. Внаслідок їхньої взає-модії утворювалися нові, складніші речовини, в результаті чого виникли ферменти й ферментні системи – вільні гени. Вільні гени набули різноманітності та почали об’єднуватися. Навколо них виникли білково-ліпідні мембрани.З гетеротрофних організмів розвинулися автотрофні.

Теорія еволюції
(Ч. Дарвін)
Усі існуючі досі численні форми рослин і тварин виникли від існуючих раніше простіших організмів унвслідок поступових змін, накопичених у наступних поколіннях.

Теорія природного добору
(Ч.Дарвін)
У боротьбі за існування у природних умовах виживають найбільш пристосовані істоти.
Завдяки природному добору зберігаються різні життєво важливі ознаки, що діють на користь організму й виду в цілому, у результаті чого виникають нові форми й види.

Хромосомна теорія спадковості
(Т. Морган)
Хромосоми з локалізованими у них генами – основні матеріальні носії спадковості.

1. Гени рзташовані у хромосомах і в межах однієї хромосоми утворюють одну групу зчеплення.
   Кількість груп зчеплення дорівнює гаплоїдному числу хромосом.
2. У хромосомі гени розміщені лінійно.
3. Під час мейозу між гомологічними хромосомами може статися кро-синговер, частота якого дорівнює відстані між генами.

Теорія антропогенезу
(Ф. Енгельс)
Основним чинником історичного розвитку людини є праця – праця ство-рила людину. Рука не тільки орган праці, але й її продукт. У процесі суспільно-трудової діяльності виникли розум і мовлення. Біологічну еволюцію замінила соціальна.

Закони

Біогенетичний закон
(Ф. Мюллер, Е. Геккель, О. Сєвєрцов)
Онтогенез – це коротке повторення зародкових стадій предків. У онтоге-незі організмів закладаються нові шляхи їх історичного розвитку – філогенезу.

Закон зародкової подібності
(К. Бер)
На ранніх стадіях зародки усіх хребетних тварин схожі між собою, та більш розвинуті форми проходять етапи розвитку примітивніших форм.

Закон необоротності еволюції
(Л. Долло)
Організм (популяція, вид) не може повернутися до попереднього стану, тобто стану, у якому перебували його предки.

Закон еволюційного розвитку
(Ч. Дарвін)
Природний добір на основі спадкової мінливості становить основну рушійну силу еволюції органічного світу.

Закони спадковості
(Г. Мендель)
Закон одноманітності: за моногібридного схрещування у гібридів першого покоління з’являються тільки домінантні ознаки – воно фенотипно одно-манітне.

Закон розщеплення: у разі самозапилення гібридів першого покоління у потомстві відбувається розщеплення ознаки у співвідношенні 3:1, при цьому утворюються дві фенотипні групи – домінантна й рецесивна.

Закон незалежного успадкування: за дигібридного схрещуванню у гібри-дів кожна пара ознак успадковується незалежно від інших та утворює чотири фенотипні групи у співвідношенні 9:3:3:1.

Гіпотеза чистоти гамет: пари альтернативних ознак, які є у кожному організмі, не змішуються і при утворенні гамет одна за одною переходять до них у чистому вигляді.

Закон гомологічних рядів
(М.І. Вавилов)
Види й роди, генетично близькі, характеризуються рядами спадкової мін-ливості.

Закон генетичної рівноваги у популяціях
(Г. Харді, В. Вайнберг)
У необмежено великій популяції за відсутності чинників, що змінюють концентрацію та мутації генів, численні співвідношення генотипів АА, аа, Аа від покоління до покоління залишаються постійними.

Закон збереження енергії
(І.Р. Майєр, Д. Джоуль, Г. Гельмгольц)
Енергія не утворюється й не зникає, а лише переходить з однієї форми в іншу. Під час переходу матерії з однієї форми в іншу зміни її енергії суворо відповідають зростанню або зниженню енергії тіл, які з нею взаємодіють.

Закон мінімуму
(Ю. Лібіх)
Витривалість організму визначається найслабшою ланкою у ланцюзі його екологічних потреб, тобто чинником мінімуму.
Правило взаємодії факторів: організм здатен замінити дефіцитну речови-ну або чинник, що діє функціонально близькою речовиною.

Закон біогенної міграції атомів
(В.І. Вернадський)
Міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері у цілому відбувається за участю живої речовини (біогенна міграція) або у середовищі, геохімічні особливості якого зумовлюються живою речовиною – як тією, що нині населяє біосферу, так і тією, яка існувала на Землі протягом усієї геологіч-ної історії.

Закономірності

Симетрія – закономірне правильне розміщення частин тіла відносно центра (радіальна симетрія) або відносно прямої лінії (двостороння симетрія).

Полярність – протилежність кінців тіла: у тварин – передній і задній, у рослин – верхній і нижній.

Циклічність – повторення певних періодів життя: сезонна циклічність, добова циклічність, життєва циклічність (період від народження до смерті). Циклічність у чергуванні ядерних фаз: диплоїдної та гаплоїдної.

Детермінація – визначення, зумовлене генотипом; закономірність, у ре-зультаті якої з кожної клітини утворюється певна тканина, певний орган, що виникає під впливом генотипу та чинників зовнішнього середовища.

Мінливість – здатність організму змінювати свої ознаки; генотипна мін-ливість успадковується, фенотипна – не успадковується.

Спадковість – здатність організму відтворювати собі подібних і переда-вати наступному поколінню свої властивості та ознаки.

Пристосованість – відносна доцільність будови й функцій організму, яка є результатом природного добору, що відкидає непристосованих до даних умов істот.

Закономірність географічного положення центрів походження культурних рослин – центри походження культурних рослин, які виявив М.І. Вавилов, зосереджені у тих районах земної кулі, де нині спостерігається найбільше число різновидів, сортів, мутацій цих рослин, тобто їх генетична різноманітність.

Закономірність екологічної піраміди – співвідношення між продуцен-тами, консументами й редуцентами, виявлене у їх масі й відображене у вигляді графічної моделі, де кожний наступний харчовий рівень дорівнює 10% від попереднього.

Зональність – закономірне розміщення на земній кулі природних зон, що відрізняються кліматичними умовами, рослинністю, ґрунтом та тваринним світом. Зони бувають широтними (географічні) та вертикальними (у горах).

Єдність живої речовини – жива речовина (біомаса) становить нерозрив-ну молекулярно-біохімічну спільність, системне ціле з характерними для кожної геологічної епохи рисами. Знищення видів живого порушує природну рівновагу, що призводить до кардинальних змін властивостей живої речовини і неможливості існування багатьох нині розвинених видів, у тому числі й людини.