Космічні апарати, одним з основних завдань яких є транспортування людей або устаткування у верхній частині земної атмосфери - так званому ближньому космосі, також називають "Космічними літальними апаратами" (КЛА).

     Галузі застосування космічних апаратів визначають їхній поділ на такі групи:

 -   суборбітальні;

 -   навколоземні орбітальні, тобто такі, що рухаються по геоцентричних орбітах штучних супутників Землі;

 -   міжпланетні (експедиційні);

 -   надпланетні.

     Також прийнято розрізняти автоматичні та пілотовані космічні апарати. До пілотованих космічних апаратів, зокрема, відносять усі види пілотованих космічних кораблів та орбітальних космічних станцій. Попри те, що сучасні орбітальні станції функціонують в області ближнього космосу і формально можуть називатися "Космічними літальними апаратами", за сформованою традицією ї=х називають "Космічними апаратами".

     Назва "Космічний літальний апарат" іноді також використовується для позначення активних (тобто таких, що маневрують) штучних супутників Землі, з метою підкреслення їхніх відмінностей від пасивних супутників. У більшості ж випадків значення термінів "Космічний літальний апарат" і "Космічний апарат" синонімічні й взаємозамінні.

     У проектах зі створення гуперзвукових літальних апаратів, що активно розробляються останнім часом, часто використовують ще одну схожу назву "Повітряно-космічний апарат" (ПКА), позначаючи, таким чином, засоби, призначені для виконання керованого польоту, як у безповітряному космічному просторі, так і в щільній атмосфері Землі.

     Космічна ракета - багатоступінчата ракета для виведення космічних апаратів (штучних супутників Землі, АС, космічних кораблів) на орбіту супутника Землі чи міжпланетну трасу. Вона - єдиний засіб проникнення в космічний простір, найдосконаліший витвір рук людини, що тримає сьогодні рекорд швидкості й дальності польоту. Ідею використання космічної ракетии як засобу космічного польоту подав і науково обгрунтував К.Е.Ціолковський.

     Космічна ракета являє собою сукупність ракет-ступенів, що в міру витрати палива автоматично чи за командою з Землі відокремлюються від ракети, звільняючи її від зайвого вантажу. В польоті ракети-ступені працюють послідовно. Гігантську ракету-стрілу відриває від землі стартовий перший ступінь. Він найпотужніший, адже на нього припадає найбільше навантаження - подолати якомога швидше найгустіші шари земної атмосфери. На висоті кількох десятків кілометрів його паливні баки пустіють, двигуни стихають, і він відокремлюється від ракети, виконавши свою частку праці. Вступає в дію другий ступінь, і після закінчення роботи він теж відокремлюється, передаючи космічну естафету на включення двигунів наступного ступеня. І так поки, не буде досягнуто швидкості, потрібної для виведення космічного апарата на трасу польоту.

     Саме за допомогою космічних ракет людина вступила у двобій з силами земного тяжіння і перемогла. Потужність ракети, що вивела на орбіту космічний корабель "Восток-1" вагою 4725 кг, становила близько 15 млн кВт. Це майже у 25 разів більше, ніж потужність Дніпровської ГЕС. Загальна довжина ракети-носія "Восток" становила 38 м, а діаметр її біля основи - понад 10 м.

     На початку польоту космічни ракета рухається строго вертикально, потім її праєкторія викривлюється за наперед наміченою програмою. Та частина траєкторії, на якій ще працюють ракетні двигуни, називається активною ділянкою (ділянкою розгону), після неї починається пасивна ділянка, де рух в основному визначається лише гравітаційними силами.

     Космічна станція - штучний супутник Землі або іншого небесного тіла, пристосований для проведення різноманітних наукових досліджень. По суті космічні станції з науково-дослідними лабораторіями багатоцільвого призначення, форпостами науки в безмежних просторах космосу. Станції-супутники дають змогу вивчити процеси і явища в земній атмосфері, вони, зокрема, відкрили радіаційний пояс та геокорону Землі; їх використовують для розв'язання завдань навігації, метеорології, астрономії, геофізики, далекого радіо- та телезв'язку тощо. А важкі станції-супутники вже сьогодні стали стартовими площадками для запуску космічних ракет з АС до інших планет та Місяця, являючи собою прообраз майбутніх проміжних баз міжпланетних сполучень.

     Особливо цінні позазенмі орбітальні станції, траси яких проходять за межами густих шарів атмосфери. Такі станції-обсерваторії, оснащені звичайною наземноюастрономічною апаратурою (телескопами, спектрометрами, коронографами тощо), вже значно розширили можливості наук, що вивчають космос. Широкий комплекс досліджень проведено такими станціями-супутниками, як "Електрон", "Протон", "Космос". Багато космічних трас освоїли автоматичні міжпланетні станції "Венера", "Марс", "Зонд", "Луна", "Марінер" та ін.

     Великого значення тепер набуває створення заселеної позаземної станції-супутника. Такими станціями в мініатюрі є вже сьогодні пілотовані космічні кораблі-супутники. Висунуто багато проектів великих заселених станцій - свого роду острівців життя у безмежних просторах ксмосу, - монтаж яких здійснюватиметься на орбіті частинами. І шлях до цього вже прокладено. Стикування космічних апартів на орбіті є початком будівництва у космосі. Першу таку діючу "споруду" в космосі було створено 16 січня 1969 р. під час спільного польоту радянських космічних кораблів "Союз-4" і "Союз-5". В резльтаті їх стикування на орбіті була складена і почала функціонувати перша в світі експериментальна космічна станція з 4 відсіками для екіпажу.

     А 7 червня 1971 р. внаслідок стикування транспортного космічного корабля "Союз-11" з орбітальною науковою станцією "Салют" була створена і почала функціонувати перша пілотована орбітальна наукова станція. Вперше було розв'язано завдання доставки екіпажу транспортним кораблем на борт наукової станції - супутника Землі. Загальна вага космічної системи "Салют-Союз-11" становила понад 25 т, об'єм приміщень - більше 100 куб.м. Екіпаж станції в складі космонавтів Г.Т.Добровольського, В.М.Волкова та В.І.Пацаєва виконав важливі науково-технічні дослідження й експерименти.

     Космічний корабель - літальний апарат для польотів у космос людини. Від інших типів відрізняється наявністю герметичної кабіни з системою життєзабезпечення. Космічними кораблями є апарати "Восток", "Восход", "Союз", "Меркурій", "Джеміні", "Аполон".

     "Восток-1" - перший радянський крсмічний корабель, на якому перший космонавт планети Ю.О.Гагарін здійснив космічний політ навколо Землі, складався з двох оснивних частин - спускного апарата, яким була кабіна космонавта з системами жеттєзабезпечення і приземлення, та приладового відсіку з гальмовою установкою та бортовою апаратурою. Керування кораблем здійснювалось автоматично, проте в разі потреби керувати ним міг би і сам космонавт. Зовнішня поверхня кабіни вкрита таплозахисним шаром, а три її ілюмінатори виготовлені з жароміцного скла. Кабіна мала також три люки. Вона досить простора. В центрі її містилося крісло космонавта - його робоче місце в польоті; в ньому він сидів, лежав, спав.

     Крісло - складний пристрій, пристосований для багатьох цілей. У кріслі містились аварійні запаси їхі, радіоапаратура, запас кисню, вентиляція, за допомогою якої повітря проштовхувалося через скафандр і виносило виділене організмом тепло тощо. Його встановлено так, що перевантаження як правило діяли на космонавта в напрямі "груди-спина".

     Прямо перед космонавтом - глобус, що довільно обертався, вказуючи, в якомі місці над земною кулею перебуває космонавт. Одягнено космонавта в скафандр, який мав захистити його в разі розрегметизації кабіни. Температура в кабіні корабля, тиск, газовий склад ("атмосфера" корабля) такі самі, як і на Землі. Телеметрична апаратура уважно прислухається до пульсу й дихання космонавта, вимірює тиск його крові і по радіоканалах передає на землю лікарям.

     Сладне господарство "Востока-1". Тут численні системи життєзабезпечення, контролю, ручного керування, приземлення, орієнтації, джерела енегроживлення, парашутні системи, пристрій для катапультування тощо. А телевізійна система давала змогу спостерігати за космонавтом з Землі. Особливу увагу приділено гарантуванню безпеки польоту і повернення. Якби вийшли з ладу автоматичні пристрої, що керують спуском, космонавт міг би перейти на ручне керування системою орієнтації та гальмовими двигунами. Для більшої надійності передбачалось також можливість природного гальмування в атмосфері під час спуску. Тому запаси їжі, води та ін. були розраховані на 10 днів.

     Більш досконалим є корабель "Союз". Він складається з таких основних відсіків: орбітального відсіку, кабіни космонавта і приладо-агрегатного відсіку. Орбітальний відсік є науковою лабораторією, де космонавт проводить наукові дослідження і відпочиває. Зокрема тут він виконує необхідний комплекс фізичних вправ, приймає їжу, спить. Відсік має 4 ілюмінатори.

     Кабіна космонавта, або спускний апарат, призначена для розміщення екіпажу під час виведення корабля на орбіту, маневрування на орбіті та під час спуску. Вона сполучається з орбітальним відсіком, розміщеним у передній частині корабля, за допомогою люка. Завдяки зовнішньому теплозахисному шару і внутрішньому теплоізоляційному температура в кабіні на момент посадки не перевищує 25-30°С. В кабіні розміщено крісло космонавта, радіоапаратуру зв'язку, прилади керування, в спеціальних контейнерах - основну й запасну парашутну системи.